ДИСКУРС НАЦІОНАЛЬНОГО КУЛЬТУРНОГО ПРОСТОРУ В АКАДЕМІЧНОМУ ЛАНДШАФТІ

Анотація

Аналізується внесок провідних українських учених, які значно розвинули теорію національного культурного простору, зосереджуючись на їхніх ключових працях, концептуальних інноваціях та інтелектуальній спадщині, яку вони представляють. Саме вони створюють дискурс інтелектуальних і культурних еліт заради пошуку шляхів конструювання та побудови української ідентичності, формування національної суспільної свідомості і державної політики, спрямованої на розвиток процесів українського державотворення, підкреслюючи актуальність наукових досліджень у процесі націєбудівництва. Методологія роботи. Формування сучасної, цілісної української національної ідентичності та культури історично стикалося зі значними соціополітичними перешкодами, суворими обмеженнями та трагічними розривами, особливо порівняно з траєкторіями більшості західноєвропейських країн. Наукова новизна. Дискурс національного культурного простору розглядає формування суспільства як динамічну полісферичну цілісність через комунікацію, яка охоплює публічні сфери з виразною українською ідентичністю на усіх рівнях глобальної, глокальної та локальної комунікації. Висновки. Теорія національного культурного простору постає не лише академічним дослідженням у галузі культурології, а життєво важливою аналітичною основою для розуміння та усунення фундаментальних загроз суверенітету та внутрішній згуртованості України. Вона не є статичною, а динамічно реагує на нові геополітичні, технологічні та соціокультурні та історичні реалії. Відповідно до такого фокусу  обґрунтовуються концептуальні моделі культурного простору, які враховують глобальні  тенденції культуротворення.