КІНЕМАТОГРАФ ЯК ФІЛОСОФСЬКИЙ ПРОСТІР : АВТОРСЬКА МОДЕЛЬ ЖІЛЯ ДЕЛЬОЗА В УКРАЇНСЬКОМУ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОМУ ДИСКУРСІ

Анотація

Акцентовано, що матеріал статті базується на монографії Ж. Дельоза «Кіно» (1985 р.), що складається з двох книг і пропонує читачу подивитися на кінематограф із позиції такої гуманітарної науки як філософія, сфокусувавши – при цьому – увагу на теоретичних узагальненнях Анрі Бергсона. Оскільки вплив бергсонівських ідей розглядався на теренах французького кінознавства неодноразово, Ж. Дельоз концептуалізує історію та теорію кінематографу завдяки аргументації «чотирьох коментарів до Бергсона», що, вочевидь, є чинником наукової новизни. Зазначено, що, обмежившись опертям на інтуїтивізм А. Бергсона та дотичні питання, що виступають похідними в процесі розкриття потенціалу інтуїції, Ж. Дельоз досягнув цілісності власної концепції, яка не роздрібнюється ані на численні прізвища філософів, ані на випадкові суміжні ідеї. Концентруючись на різних роботах А. Бергсона, які сукупно сформували засади його філософських поглядів, Ж. Дельоз виявляє творчий доробок тих режисерів, фільми котрих ще не розглядалися в просторі саме інтуїтивізму А. Бергсона. Підкреслено, що серед причин, що обумовили доволі широку інтерпретаційну присутність монографії «Кіно» в українському культурологічному дискурсі, слід назвати прискіпливість, з якою Ж. Дельоз реконструює історію кіно та ту його зацікавленість, проявлену теоретиком стосовно і систематизації, і подальшої розробки понятійно-категоріального апарату, що виступає підґрунтям теорії кіно.