HOLISM IN THE MANAGEMENT OF SOCIO-CULTURAL PROCESSES
DOI:
https://doi.org/10.35619/ucpmk.52.1186Ключові слова:
соціокультурна сфера, холізм, цілісний підхід, соціокультурний менеджмент та маркетинг, менеджер-інтегратор, культурна екосистема, самоорганізація, синергія, соціокультурні процесиАнотація
Традиційні моделі управління соціокультурною діяльністю, орієнтовані переважно на економічну ефективність та адміністративний контроль, виявляються недостатніми для адекватного врахування багатовимірної природи культурних процесів. Тому дослідження та впровадження принципово нових підходів і методів управління різними процесами стає дедалі актуальнішим завданням сучасної гуманітарної науки.
Здійснюється аналіз перспективних моделей соціокультурного управління, які поки що не отримали широкого поширення, проте вже продемонстрували свою ефективність та практичну життєздатність.
Метою статті є з’ясування концептуальних засад і виявлення практичних можливостей застосування холістичного підходу в управлінні процесами соціокультурної сфери.
Методологія дослідження. У дослідженні застосовано теоретичні методи аналізу, синтезу, порівняння та узагальнення концепцій сучасних науковців щодо використання методологічного холізму в соціокультурній сфері. Основу дослідження становить холістичний підхід разом із відповідними методами та принципами, що дозволяють виявити його практичний потенціал у менеджменті соціокультурної діяльності. До ключових принципів холістичного підходу віднесено цілісність, адаптивність, синергію та гомеостаз, а допоміжними – відкритість, взаємозалежність, стійкість та еволюційність. Важливим методом досягнення інтегрального знання є суб’єктивний метод, що враховує вплив індивідуального сприйняття та інтерпретації реальності, застосовуваний у філософії свідомості, психології, епістемології та практично – у менеджменті соціокультурної сфери.
Результати. У ході дослідження обґрунтовано еволюцію управлінської думки від класичної суб’єкт–об’єктної парадигми, зорієнтованої на жорсткі моделі контролю та монодисциплінарну кібернетику першого порядку, до некласичної й постнекласичної раціональності, в межах якої формується суб’єкт–суб’єктна логіка управління. Показано, що перехід до кібернетики другого порядку, конструктивізму та міждисциплінарних підходів зумовив трактування об’єктів управління як активних і рефлексивних систем, для яких визначальною стає не лінійна причинність, а телеологічна, цілеспрямована детермінація та процеси самоорганізації. Доведено, що в соціокультурній сфері управління не може зводитися до інструментальної технології, оскільки його об’єктами є багаторівневі символічні, ціннісні та комунікативні процеси, у яких індивід постає співтворцем смислів. На цій основі сформульовано концептуальні засади холістичного управління соціокультурною діяльністю як інтегративної моделі, що поєднує матеріальні, соціальні, символічні та духовні виміри й охоплює як горизонтальні, так і вертикальні рівні взаємодії. Виокремлено та проаналізовано три управлінські моделі, релевантні холістичній парадигмі, – «організація як живий організм», «культурна екосистема» та «інтегральна модель управління», – а також показано особливості їх практичної реалізації на прикладі сучасних українських культурних, бізнесових і волонтерських ініціатив. Зроблено висновок, що саме холістичний підхід створює
методологічні передумови для подолання фрагментарності сучасних управлінських теорій і забезпечує адекватне управління складними, динамічними та контекстуально зумовленими соціокультурними процесами. Водночас встановлено, що холістичне управління соціокультурною сферою нині перебуває на стадії становлення та пошуку об’єднавчих парадигм, здатних забезпечити конвергенцію різних теоретичних і практичних підходів. Висока методологічна складність їх узгодження дає підстави стверджувати, що досягнення системних результатів є малоймовірним у межах традиційних форматів міждисциплінарної чи трансдисциплінарної комунікації. У цьому
контексті холістичне управління постає як новий тип культурної раціональності, орієнтований не лише на ефективність, а й на життєздатність, гармонійність і еволюцію соціокультурних систем. Холістичне управління загалом осмислюється як мистецтво управління енергією, а в соціокультурному вимірі – як управління культурною енергією, в межах якої люди, інституції та середовища функціонують як єдиний організм, здатний до саморефлексії, самопізнання та саморозвитку. У зв’язку з цим зростає потреба у залученні зовнішніх експертів, що володіють принципово різними типами знання та спеціалізованими соціогуманітарними технологіями.
Наукова новизна дослідження полягає в системному обґрунтуванні холістичного підходу до управління соціокультурними процесами, що інтегрує матеріальний, соціальний, символічний та духовний рівні діяльності;
обґрунтовано перехід від парадигми суб’єкт–об’єкт до парадигми суб’єкт–суб’єктного управління активними системами. Розкрито міждисциплінарний характер соціокультурного менеджменту та підкреслено антропоцентричний підхід, де індивід є співтворцем значень і цінностей.
Практична значущість дослідження полягає у розробці методологічного підґрунтя для впровадження холістичного управління у соціокультурних організаціях, що підвищує адаптивність, самоорганізацію та інтеграцію різних рівнів діяльності – індивідуального, організаційного та суспільного. Запропонована методологія може використовуватися для розвитку культурних, освітніх та волонтерських ініціатив, забезпечуючи ефективну взаємодію учасників, формування ціннісно-символічного середовища, сприяючи саморозвитку, креативності та соціальній відповідальності.
##submission.downloads##
Опубліковано
Як цитувати
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2026 Тетяна ПОПЛАВСЬКА, Оксана ПЕТІНОВА, Зоя АТАМАНЮК; Катерина ТКАЧЕНКО

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.