ТЕОРІЯ МУЗИЛАНГУ ТА ПРИНЦИП ВОКАЛІЗАЦІЇ У КОНТЕКСТІ ПЕРСПЕКТИВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ГЕНЕЗИСУ МУЗИКИ

Анотація

На основі актуалізації феноменології буття людини, природи звука, аналізу теорії музилангу, принципів вокалізації визначено нову перспективу в дослідженні генези музики. Феноменологічний план зумовлює буття на цьому рівні людини, її рефлексій та явищ. Формування музично-звукової комунікації первісної людини треба розглядати у контексті творчості (у своїх рефлексіях вона відкривала відповідні для вираження їхньої суті смислові та музично-звукові конструкції). Феноменологічний план передбачає цілісність і плинність явищ. Ці фактори пояснюють природу звукових рефлексій первісної людини, які не могли мати іншого формату, окрім музичного: вони були плинними звуковими повідомленнями, що простягалися в просторі, розспівувалися. Констатується: музиланг є мовою, яка передувала виникненню музики й розмовної мови людини. Припускається, що музично-звукова комунікація розвивалася за аналогом обертонової шкали звука: спочатку, коли феноменологічний план домінував у тілесній структурі первісної людини, її звукова комунікація послуговувалася інтервалами прими, октави, квінти, кварти, різними глісандо в межах цих інтервалів, звуковими пульсаціями. Згодом вона змогла оперувати більшим числом обертонів, відтак звукоутворення збагатилося новими можливостями. Наголошено, що принцип вокалізації стосується не лише способу й формату музично-звукових комунікацій первісної людини, але і явища вокалізації загалом. Запропоновано розрізняти вокалізації, в яких переважає інформаційний аспект, що відкрило шлях до формування розмовної мови, від вокалізацій, в яких первісна людина намагалася виразити піднесений стан почуттів, що зберігало звʼязок її свідомості з феноменологічним планом та було основою розвитку музичної мови (музики).