ТЕНДЕНЦІЇ СИНТЕЗУ РЕГІОНАЛЬНИХ ТЕКСТИЛЬНИХ ТРАДИЦІЙ ТА НОВАЦІЙ У ТВОРЧОСТІ МАРТИ ТА ІВАННИ ТОКАР

Анотація

Стаття присвячена розвитку текстильного мистецтва на Рівненщині. Розглядаються творчий доробок М. Токар, яка зосереджувала свою діяльність на теренах Львова, Рівного, а також мистецька діяльність її доньки – І. Токар. Текстильна спадщина останньої зосереджена в руслі виконання гобелена, батика, текстильної пластики тощо. Виявляється мистецький доробок М. Токар, творчість якої тісно переплітається зі створенням сценічних костюмів для музичних українських колективів. При формуванні сценічного костюму художниця вивчала етнографічну базу та традиції народного вбрання регіонів Полісся та Волині. Серед іншого, були виконані костюми для студентського фольклорно-етнографічного ансамблю «Джерело» (1989-1990 рр.) та костюми для студентського оркестру народної музики «Мереживо» РДГУ (1998-1999 рр.).

Вивчається творчість І. Токар, яка виробила власну манеру передачі ідеї, образу, композиції, застосування колористичних відтінків у текстильному мистецтві. Наслідуючи почерк своєї матері, мисткиня сформувалася у львівському середовищі, а нині її текстильна творчість збагатилася регіональними поліськими та волинськими акцентами. Це помітно у використанні художницею природних матеріалів (лляних ниток) під час ткання гобеленів, у наданні переваги насиченим та вибіленим відтінкам сірого кольору, червоного і вкраплення чорного кольорів, притаманних для традиційних поліських тканин. Так, у 1990-х рр. вона відтворила спроектовані М. Токар комплекти вбрання для ансамблю скрипалів під керівництвом завідувача кафедри народних інструментів РДГУ О. Степанова.
Простежується синтез регіональних текстильних традицій та новацій у творчості М. Токар та І. Токар. Традиція через елементи культури, які передаються від покоління до покоління, і зберігаються протягом тривалого часу та слугують регулятором суспільних стосунків, є основою міцно збереженої регіональної ткацької звичаєвості на Поліссі.