ПРОБЛЕМА СТИЛЬОВОЇ ФОРТЕПІАННОЇ ПАРАДИГМАТИКИ В МИСТЕЦТВОЗНАВЧІЙ І КУЛЬТУРОЗНАВЧІЙ СФЕРАХ СУЧАСНОСТ

Анотація

Узагальнено найбільш показові ознаки стильового виявлення культурного світу фортепіанної гри, серед яких бетховеніанство – моцартіанство, що від часів романтизму споріднилися з лістіанством – шопенізмом, але набули у ХХ ст. сенсу, протилежного тому, що означали вони у ХІХ ст. В останньому бетховеніанство-лістіанство було гаслом прогресу у виконавських надбаннях, тоді як моцартіанство й шопенізм являли академічні чи про-академічні засади мислення. Однак у минулому віці саме моцартіанство живить фортепіанний модерн, тоді як бетховеніанство – лістіанство сприймаються як базис академічної фортепіанної позиції. При цьому вказані лінії фортепіанної виразності співіснують в автономно представлених вимірах традиціоналізму й модерну-авангарду, складаючи «співіснування» стильових якостей, які чітко розрізняються за поширенням в академічних колах фортепіанної творчості чи у сфері модерно-авангардних надбань. Такий стильовий розклад зазначається через лінгвістичний термін «диз’юнкції», вказуючи на стильові альтернативи, але не торкаючись принципу їх контакту, взаємодії або відсутності останньої. Даний підхід зумовлений культурним розкладом мистецьких надбань, з яких саме модерністичне моцартіанство фортепіанної гри єднається з «третім рядом» джазової стилістики, більше того, з таперством і музикою дансингу поза художнього значення. В Україні отримує особливі акцентуації моцартіанство О. Скрябіна, послідовники якого представлені лише в Україні й Франції, у грі Е. Гілельса і Г. Нейгауза. А лінії Бетховена-Ліста відверто корегувалися впливом моцартіанського модерну – такою є творчість В. Горовиця, С. Ріхтера та ін.