ЕВОЛЮЦІЯ КОНЦЕРТНОГО МИСЛЕННЯ : ВНЕСОК В.А. МОЦАРТА У СТВОРЕННЯ КЛАСИЧНОГО ТИПУ ФОРТЕПІАННОГО КОНЦЕРТУ

Анотація

Стаття присвячена дослідженню формування класичного типу фортепіанного концерту та ролі Вольфганга Амадея Моцарта в становленні його тембрової й драматургічної моделі. Підтверджено, що в концертах Моцарта духові інструменти перестають бути декоративним «оздобленням» і в ряді творів набувають статусу рівноправних учасників тематичного розвитку та фактурних контрастів; ця трансформація позначає відхід від барокової рольової ієрархії й утвердження ансамблевої взаємодії як принципу концертної драматургії. З’ясовано, що каденція в музичній практиці Моцарта поступово перестала бути суто віртуозним «тріумфом» виконавця й почала виконувати структурну й смислову функцію як момент консолідації мотивних матеріалів і підготовки подальшого формального руху; таким чином імпровізаційний елемент інтегрується в загальну логіку побудови, а не залишається відокремленою ексцизією. Окреслено сукупність факторів, що зумовили еволюцію жанру: технічні зміни в клавішних інструментах (перехід від клавесина до фортепіано й відповідне розширення динамічного та тембрового спектра), зміни виконавської практики (зростання ролі соліста й одночасна потреба в тонкому ансамблевому балансі) та посилення симфонічного начала в концертній архітектоніці. Окрему увагу приділено співвідношенню симфонічних, камерних і віртуозних компонентів – тієї «трилінійної» моделі, яка у Моцарта набуває специфічної спрямованості й визначає подальші траєкторії розвитку класичної та ранньо-романтичної традиції. Підкреслено методологічну й практичну актуальність цих висновків для сучасних інтерпретацій, видань джерел та історико-стильового аналізу.