ЩАСТЯ УКРАЇНЦІВ В УМОВАХ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ: КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Анотація

Здійснено культурологічне осмислення феномена щастя українців у період російсько-української війни (2014–2025 рр.), що перебуває у фокусі уваги сучасної гуманітаристики як іманентний елемент національної концептосфери. Доведено, що феліцитарний дискурс в умовах перманентної загрози війни виконує функції символічного захисту, екзистенційної легітимації досвіду страждання та консолідації національної спільноти. На основі діахронічного аналізу окреслено тяглість репрезентацій щастя в українській культурі – від філософії Г. Сковороди, творчості Т. Шевченка, Лесі Українки, авторів «Розстріляного Відродження» (М. Хвильового, М. Куліша, Леся Курбаса) та шістдесятників (В. Симоненка, Л. Костенко, І. Драча, В. Стуса) до мистецьких практик воєнного часу. Виявлено міжкультурні моделі щастя (західну, східноазійську, латиноамериканську, пострадянську) та ступінь їхньої кореляції з українським досвідом війни.

Виокремлено й окреслено аксіологічні домінанти українського щастя: свободу, гідність, солідарність, соборність, взаємодопомогу, які детермінують екзистенційний вимір суб’єктивного благополуччя в умовах перманентної небезпеки. На підставі емпіричних даних Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) та World Happiness Report 2023–2025 рр. проаналізовано амбівалентність феліцитарних настроїв українців: поєднання високого рівня відчуття щастя з низькими позиціями України в глобальних індексах щастя. У медіадискурсі простежено вербалізацію та візуалізацію образів щастя в сучасній українській літературі, музиці, кінематографі, візуальному мистецтві та цифрових практиках (соціальні мережі) воєнного часу. Зроблено висновок, що українська культурна модель щастя в умовах війни постає як квінтесенція екзистенційної стійкості, культурної тяглості та аксіологічного спротиву, а феліцитарний дискурс функціонує як важливий ресурс національної суб’єктності та символічної безпеки